Львівський дріжджовий завод

Вздовж підніжжя гір від Високого Замку до «Чортової Скелі» проходить шлях зі Львова до Винник. Він проходить паралельно течії потоку Маруньки, витоки якого знаходяться у ярах, що зі сходу оточують Верхній Личаків.

У 70-х роках ХІХ ст. жвавий рух панував на Винниківському гостинці, особливо у день відпусту (15 серпня) у тамтешньому костелі. Піші і кінні поспішали до Винник, де окрім побожної мети подорожі, додатковою принадою містечка було темне пиво, яке там варила броварня Крупицького. Та і в звичайні дні приваблювали ці околиці любителів  піших прогулянок та доброго пива, які на зворотній дорозі відвідували ресторан, прозваний «Ліснічівкою» («J?gerhaus»).

Однак, поступово занепадає слава винниківського пива, бо її притьмарила нова броварня австрійця Грунда, розташована при гостинці на землях, що належали громаді Лисинич. Чиста вода з навколишніх джерел сприяла якості вареного там напою; пиво «від Грунда» називали навіть Лисиницьким  «праздроєм», порівнюючи його з відомою маркою чеського пива.

1890р. Тогочасна броварня

1890р. Тогочасна броварня

Біля броварні у великому дерев’яному павільйоні знаходився ресторан, де, окрім пива, подавали різноманітні закуски і чудових смажених курчат. По полудні у залі грала музика, і павільйон перетворювався на «танцбуду». У вході до ресторану знаходився характерний напис: «Вхід на залу босо суворо заборонений!».

У 1898 році  броварня переходить у власність Львівського акціонерного товариства броварів. Зміна власників не відбилася ані на якості продукції закладу, ані на його популярності. Він і далі називався «броваром Грунда» і навіть дав своє ім`я залізничному пристанку лінії «Львів-Підгайці», повний рух по якій розпочався 29 вересня 1909року.

Вибух І світової війни став початком занепаду броварні. Воєнні часи не сприяли розвитку пивоваріння, тому броварню було закрито.

В листопаді 1921 р. до Львівського повітового староства від імені Львівського акціонерного товариства броварів було внесено прохання про надання консенсу (дозволу) на переробку недіючої броварні у Лисиничах на фабрику пресованих дріжджів та спирту.

Ще до Першої світової війни товариство проводило випуск дріжджів у порошку в броварні Кляйна на Погулянці (зараз завод «Укрвино», вул. Погулянка, 26). Така продукція у передвоєнній Галичині була надзвичайно прибутковою: адже власна продукція дріжджів у краю складала тільки 1,4 % загальної кількості в Австрії. При цьому споживання дріжджів у Галичині наприкінці XIX ст. складало 4 160 000 кг у рік, а власне виробництво – 520 000 кг; різниця покривалася за рахунок імпорту. Відповідно, найпримітивніша ґуральня, що виробляла дріжджі, давала значні зиски. За підрахунками спеціалістів, для задовольняння власних потреб Галичини у дріжджах поряд з чотирма існуючими у 1890-х роках фабриками можна було б відкрити ще 16.

Проте у 1913 р. число таких фабрик збільшилося тільки до 8. Більшість із них виробляли порошкові дріжджі. Однак такий продукт перекупки змішували з крохмалем і продавали за надзвичайно низькими цінами (50 центів за кг проти фабричної ціни – 7,70 злотих за кг). Тому фабрики переходили на випуск пресованих дріжджів, з якими така операція була неможливою. Такі підприємства у Західній Галичині існували у Кракові та Драгомірчанах, а в Східній Галичині – в Княгинині, біля Станіславова, Тисмениці, Колидняках.

У Львові такий заклад діяв ще до Першої світової війни під назвою «Перша львівська фабрика пресованих дріжджів і спирту». Від 1909 р. вона знаходилась на Замарстинові, у спеціально побудованих корпусах (зараз в них розмістився Львівський інструментальний завод). Але протягом 1914-1916 рр. ця фабрика не діяла. У 1921 р. це підприємство стало власністю Яна Гьотца Окоцімського, броварня якого, найбільша у передвоєнній Галичині, була серйозним конкурентом Львівського акціонерного товариства броварів.

Новий власник, залишивши на місці старе обладнання, поставив нове – для продукції з меляси.  Переобладнання підприємства затягувалося, а тим часом потреби ринку дріжджів задовольнялися переважно за рахунок експорту. Зрештою, і до Першої світової війни в Галичині використовували дріжджі, вироблені в інших краях монархії,  – Чехії, Угорщині або Австрії.

Власне, в Австрії Львівське акціонерне товариство броварів знайшло інвестора для обладнання нової фабрики. Це була віденська фірма Mautner Markhof, яка приєдналася до акційної спілки під назвою «Лисиницька Фабрика Пресованих дріжджів і спирту С.А.», утвореної з метою експлуатації нового підприємства.

1930р. Рекламний постер фабрики

1930р. Рекламний постер фабрики

У проханні про дозвіл на будівництва зазначалося, що «… ця фабрика буде розміщена у солодовій старої броварні, а машинне відділення, котельня і фабричний комин будуть збудовані на ново…». Ці роботи було виконано львівською будівельною фірмою Міхала Уляма протягом 1922 р. і було надано тимчасовий дозвіл на проведення виробничої діяльності, який був затверджений Львівським воєводством 28 серпня 1923 року.

Для акційної спілки, що керувала Лисиницькою фабрикою, отримання такого дозволу, нехай і тимчасового, було надзвичайно важливою подією. Адже їх найнебезпечніший конкурент – фабрика пресованих дріжджів на Замарстинові, на цей час такого дозволу ще не мала, а отримала його тільки наприкінці 1923 року, коли Лисиницька фабрика працювала вже майже рік. Відповідно, позиції конкурента були підірвані настільки серйозно, що у 1925 році ця фабрика перейшла у власність акціонерної спілки фабрики у Лисиничах.

Використовували сировину з Лисиницької фабрики і виробники алкогольних напоїв, а серед них і найближчий сусід – відома фірма Smirnoff, фабрика якого знаходилася на Ялівцю.

Фабрика мала велике значення для промислового розвитку краю, її вироби давали можливість уникнути імпорту дріжджів. Крім того, на підприємстві отримували роботу 160 робітників, з яких 40 були інвалідами війни – вагомий аргумент у період економічної кризи.

За два роки, що минули від початку роботи фабрики у Лисиничах, її продукція здобула визнання споживачів своєю високою якістю, а її виробнича діяльність вражала.

Вже у 1930 р. продукція фабрики задовольняла 1/6 усього попиту на дріжджі у Польщі. Постійно розширювалося виробництво і встановлювалося нове устаткування, у 1930-32 рр. до фабрики провели нову лінію залізниці. В той час це була найсучасніша фабрика дріжджів у Польщі, побудована згідно з найновішими європейськими технічними вимогами. Крім того, фабрика мала (чи не єдину на той час в Польщі) систему очистки відходів виробництва. Вже в той час стічні води фабрики оминали міську каналізаційну мережу околицями. Тоді ж підприємство підключили до міської електричної мережі.

Продукційна спроможність фабрики сягала 1 500 000 кг дріжджів на рік. Випуском цієї продукції займалося 160 робітників. Такий стан зберігався до початку Другої світової війни.

1939 року фабрику було націоналізовано. У 1945-му на її місці постав Львівський дріжджовий завод,  який спеціалізувався на виробництві хлібопекарських дріжджів. Багаторічні традиції виробництва якісної продукції було збережено.

2011р. Львівський дріжджовий завод. Фото Новіцький О.

2011р. Львівський дріжджовий завод. Фото Новіцький О.

Сьогодні Львівський дріжджовий завод  («Компанія Ензим») і торгові марки є символами високоякісної дріжджової продукції в Україні та візитними картками нашої держави в багатьох країнах західної Європи.

Share Button